Дитина не хоче гуляти з друзями, у неї сумний настрій і вона замкнена? Можливо, у вашого чада комплекси? Як допомогти дитині уникнути даної проблеми?
Дитина не хоче гуляти з друзями, у неї сумний настрій і вона замкнена? Можливо, у вашого чада комплекси? Як допомогти дитині уникнути даної проблеми?
1. Наслідування батькам
Ми всі вчимося, як піклуватися про себе, завдяки тому, що наслідуємо своїх батьків (або людей, які піклуються про нас в дитинстві). Психологи стверджують, що якщо батьки нападають на дитину емоційно, лають її чи прикладають фізичну силу, діти починають нападати і лаяти себе самих подібно до того, як це роблять їхні батьки.
Якщо це відбувається занадто часто, дитина, виростаючи, переносить ненависть до себе в доросле життя. Вона постійно себе звинувачує, займається самобичуванням, і це стає звичайною справою в її повсякденному житті.
2. Метод самодисципліни
Часто трапляється, що батьки або опікуни не вчать дітей встановлювати кордонів, і діти не вміють самоорганізовуватися або не знають, як дозволити собі отримувати винагороду. Ці якості необхідні для дисципліни і для усвідомлення того, що подолання труднощів у цьому допоможе досягти певних цілей в майбутньому.
Якщо людина не вміє справлятися з труднощами в теперішньому, вона починає нападати на себе, щоб стати дисциплінованою в тих ситуаціях, коли вона хоче робити не те, що їй слід робити. Наприклад, людина говорить собі: "Не будь лінивою і впертою, а зроби домашнє завдання!", Або "Не їж цей торт, ти і так жирна корова!" Цей метод заснований на самобичуванні і допомагає долати труднощі, проте в той же час має і ряд побічних ефектів. Людина починає руйнувати себе в процесі і часто починає порушувати свою внутрішню дисципліну.
3. Брак інформації про свою значущість
Коли діти відчувають, що їх недооцінюють батьки або опікуни, вони зазвичай починають думати, що не гідні цього. Надалі вони недооцінюють себе самих. "Голос" низької самооцінки переслідує їх протягом усього дорослого життя. У дитинстві дитина може заробити низьку самооцінку через те, що батьки не піклуються про неї належним чином.
Вона відчуває брак любові і уваги з їхнього боку. Діти, які не отримують достатньо емоційної турботи, роблять висновок, що вони її просто не заслуговують. Це відбувається навіть у досить благополучних сім'ях, де не спостерігається поганого поводження з дітьми.
Часто таке трапляється з усиновленими дітьми, які знають, що їх біологічні батьки кинули їх. Навіть отримуючи досить любові та уваги з боку прийомних батьків, такі діти в глибині душі будуть жити з відчуттям, що не заслужили любові рідних.
4. Позитивний образ батьків
Коли батьки або опікуни погано поводяться з дитиною, вони дуже грубі, постійно відсутні або не можуть задовольнити емоційних потреб маленької людини, у неї можуть з'явитися думки про те, що або щось не так з батьками, або щось не так з нею самою, тому вона отримує таке звернення.
Якщо дитина визнає, що має поганих батьків, для неї це розцінюється, як загроза життю. Саме тому діти часто не хочуть вірити в те, що батьки не можуть і не хочуть про них піклуватися. Їм простіше думати, що вони самі винні у всьому.
Це почуття допомагає їм вірити в те, що батьки не несуть великої загрози. Якщо дитина вірить, що в ній причини образ, вона може змінити свою поведінку, щоб припинити погане ставлення до неї. Якщо дитина вважає себе безпорадною жертвою поруч з батьками, у неї не залишається надії на те, щоб поліпшити своє життя.
Багато дітей починають нападати на себе, коли батьки завдають їм болю, щоб зберегти позитивний образ своїх батьків і дати собі можливість ілюзорно вважати, що тільки вони самі можуть припинити біль, образи чи нехтування.
5. Вина
Часто діти звинувачують себе в тому, що щось не так з їх родиною (хвороби, смерті, божевілля, нещасні випадки, травми, розлучення і т.д.) по ряду причин, включаючи непорозуміння, спроби відчувати себе сильними, засудження з боку когось іншого. Дитина переносить цю провину у доросле життя, карає себе нападками, перебільшуючи проблеми.
